Мовою жестів. Як юристу виявити справжні наміри співрозмовника, якщо вони відрізняються від його слів

Чухання носа, закривання рота або схрещування рук на грудях можуть свідчити про те, що наміри співрозмовника не відповідають його висловлювань і запевненням.

Як адвокату скористатися такою інформацією під час процесу і навіщо тренувати клієнта "тримати обличчя" перед судовим засіданням?

Приховані цілі

Будь-яка інформація, отримана юристом при розгляді справи, може бути на вагу золота. Її джерелом можуть стати паперові та електронні ресурси, свідчення учасників процесу, а іноді і мовчання осіб, з тих чи інших причин залученим в орбіту судочинства. Про те, як скористатися інформаційним полем з максимальною користю, розповів адвокат, головний експерт проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» Марк Сегаль на тренінгу з невербальної комунікації, ініційованому Асоціацією правників України.

За його словами, люди, спілкуючись між собою, передають інформацію з певними цілями, які розподіляються на прямі і непрямі, відкриті і приховані. До прямих цілям можна віднести безпосереднє спонукання особи до будь-якої дії, вчинення якого очікується негайно або за конкретний проміжок часу. Наприклад, прохання «Принеси мені книгу (зараз / завтра)» передбачає пряму мету отримання предмета і може супроводжуватися короткими, як правило, відкритими, різкими жестами вказівки.

Для фрази «Сьогодні буде дощ» характерно непряме спонукання співрозмовника до того, щоб він узяв з собою парасольку. Спільною для цих випадків є відкрита мета, яку одержувач інформації може «прочитати» однозначно. При таких обставинах звичайно жести й міміка відповідають поставленим цілям. Явна ж невідповідність буде свідчити про надмірну забарвленням почуттів (симпатії чи неприязні), які у комунікатора виникають до візаві.

Приховані ж мети характеризуються невідповідністю слів особи того, про що воно думає. Це призводить до виникнення стресової ситуації, зовнішні прояви якої властиві більшості представників Homo sapiens.

Імовірність помилки

Виявити таке протиріччя, переконаний експерт ЄС, можна, проаналізувавши жести опонента. Починати аналіз доцільно з голови. Наприклад, її втягування в плечі свідчить про побоювання. Негативне похитування під час вербального узгодження буде сигналом подальшої відмови опонента від того з чим він погодився. А ось одноманітне кивання протягом всієї бесіди, швидше за все, буде сигналізувати про втрату уваги. Відкидання голови назад може бути ознакою роздратування, а її чухання стороннім предметом може символізувати недовіру.

Підтримання голови переплетеними пальцями долонями вниз може свідчити про те, що отримана інформація буде поширена співрозмовником найближчим часом. Обхват підборіддя великим і вказівним пальцями символізують про нещирість. Додаток долоні до чола пальцями до верхівки говорить про безнадійність. Притискання до чола кулака є сигналом того, що співрозмовник здатний нашкодити.

Погладжування мочки вуха свідчить про готовність до відступу. Закривання вух долонями — про відмову чути те, що має намір сказати спікер. Про відмову вірити в побачене говорить потирання ока вказівним пальцем. А ось прикривання очей долонями є ознакою того, що опонент намагається позбавити себе від присутності спікера. Закривання долонею рота свідчить про нещирість співрозмовника або його бажанні перервати бесіду.

Дотик до шиї, горла видають страхи. Наприклад, вказівний палець поперек кадика може говорити про те, що особа виявилося в ситуації, з якої не бачить виходу. Так само про необхідність у захисті може сигналізувати обхвативаніе себе за плечі. А ось схрещування рук на грудях буде ознакою закритості опонента, так само як і відхилення корпусу від спікера.

Звичайно, підкреслив експерт, жоден з жестів сам по собі не може мати інформаційного навантаження. Робити висновки про внутрішній світ людини можна тільки у випадку, коли одні і ті ж рухи в сукупності повторюються кілька разів під час взаємодії. Однак і тоді існує вірогідність помилки.

Від ремесла до мистецтва

Здавалося б, яка користь адвоката з того, що хтось почухав ніс або потилицю, поцікавився М.Сегаль у присутніх і відразу ж відповів. Діяльність адвоката, зазначив він, вимагає постійного спілкування. Захищаючи інтереси клієнтів, захисник повинен переконувати співрозмовників у правильності обраної ним позиції. Наявність інформації про те, про що думає опонент, значно спрощує процес переконання.

Так, зазначивши жести, що свідчать про переляк або невпевненості візаві, який не бажає надавати інформацію, юрист може сміливо «дотискати» його, наполягаючи на своїй точці зору. І навпаки, якщо жести опонента будуть свідчити про його впевненості в собі або навіть перевагу стосовно юриста, тиск навряд чи принесе бажаний результат. У цьому випадку знадобиться ретельна аргументація.

Тому з метою аналізу невербальних проявів поведінки учасників процесу (в основному — кримінального), зарубіжні адвокати запрошують до зали суду фахівців з невербальної комунікації і прислухаються до їхніх порад.

Знаючи, що невербальні прояви співрозмовники аналізують і на підсвідомому рівні, іноземні юристи проводять для своїх клієнтів тренінги, де навчають їх, яку позу слід вибрати в залі засідань і коли її слід змінювати. Саме такий підхід до ведення справи, підкреслив експерт ЄС, перетворює роботу адвоката з ремесла в мистецтво.

Дата публикации: 07.06.15