Недійсність іпотеки при порушенні прав дитини

До останнього часу в українських судах не було єдиної позиції щодо визнання недійсним договору іпотеки в разі передачу в іпотеку житла право користування, яким мають діти.

Частина судів керуючись п.44 Постанови Пленуму ВССУЦКС від 30.03.2012 №5, відмовлялася визнавати недійсними договору іпотеки, якщо в момент укладення діти всього лише мали право користування житлом. Інші ж суди припиняли іпотеку, дотримуючись імперативних норм законодавства. А саме ст. 29 ЦК, в якій чітко вказано, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає .

Остаточну крапку в цій суперечці поставив днями Верховний суд України. Так, у своїй постанові від 01.07.2015 №6-396цс15 ВСУ усунув дану неоднозначність, вказавши на необхідність дотримання імперативних норм законодавства.

Верховний Суд України у своєму правовому висновку вказав, що відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомості. Неприпустимо зменшення або обмеження прав та інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на вчинення будь-якої угоди щодо нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такої угоди недійсною. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові.

Таким чином, якщо на момент укладання угоди будь-хто з батьків дитини, яка не досягла 10-річного віку, був зареєстрований в іпотечній квартирі, і при укладенні договору іпотеки не було отримано дозволу органів опіки та піклування, то такий договір іпотеки є недійсним.

Варто відзначити ч. 4 статті 177 Сімейного кодексу України визначено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, проведеної протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Згідно ж ч. 10 названої статті Сімейного кодексу України порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866. Згідно з п. 67 «Порядку провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини» дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у місті Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчими органами міської, районної у місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеної службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини і лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Крім того, Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 № 2402-III визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні принципи державної політики у цій сфері.

Відмовляючи в подібних позовах раніше суди протиправно не брали до уваги ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, яка передбачає, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

На мій погляд, це рішення має остаточно захистити права дітей і не дозволити, в першу чергу, фінансовим установам перетворити Україну на країну бездомних дітей.

Ростислав Кравець,
Адвокат, старший партнер АК «Кравець і партнери» для ЮРЛІГА

Дата публикации: 21.07.15