Роман Калиниченко: Перевага арбітражу над іншими способами вирішення спорів

Вирішуючи, передавати на розгляд в арбітраж спір, що виник або може виникнути між сторонами в майбутньому, сторони повинні звернути увагу на ряд факторів, які можуть свідчити про перевагу арбітражу над іншими способами вирішення спорів, зокрема, більш традиційного судового способу.

Одним з не менш важливих факторів, які слід врахувати, також реальна можливість у майбутньому виконати рішення міжнародного арбітражу, якщо воно буде винесено на користь стягувача.

Україна, як сторона Нью-Йоркської Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 (далі — Конвенція), взяла на себе зобов'язання забезпечити визнання і виконання рішення іноземного арбітражу, прийнятих на території держав-учасниць Конвенції, відповідно до вимог конвенції . Перелік винятків, коли у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, передбачений вуст. 5 зазначеної Конвенції і є вичерпним.

До того ж, незважаючи на те, що перелік підстав для відмови у визнанні та виконанні рішень іноземних судів є вичерпним, а положення Конвенції, як міжнародного договору, мають перевагу перед законами України, визнання та отримання дозволу на виконання арбітражного рішення на практиці може виявитися складним завданням, що займає більше часу, ніж сам арбітражний розгляд.

Така ситуація відбувається, зокрема, через неоднакове і іноді досить неоднозначне трактування положень Конвенції судами при розгляді клопотання про визнання або надання дозволу на примусове виконання арбітражних рішень. Практика Верховного Суду України (далі — ВСУ), висновки якого є обов'язковими для судів і покликані забезпечити єдність підходів у застосуванні правових норм, з даного питання є нечисленною.

Або найпоширенішою підставою, яка використовується боржниками, як аргумент для заперечення проти надання дозволу судом на примусове виконання рішення, є його неповідомлення про розгляд справи арбітражним судом.

Відповідно до п. Ч.1ст.5 Конвенції приведення у виконання рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, за умови, що ця сторона надасть компетентному суду (за місцем, де потрібна приведення у виконання) докази того, що сторона, проти якої прийнято рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд або з інших поважних причин не могла подати свої пояснення.

Разом з тим, на практиці, як правило, боржнику достатньо було заявити про його нібито неповідомлення про арбітражний розгляд, після чого тягар доведення належного повідомлення боржника фактично переводився на стягувача.

Важливим, з точки зору формування судової практики з даного питання, висновок ВСУ зроблений в постанові від 23.04.2015 у справі за клопотанням ТОВ «Рьорен-ундПумпенверк Бауер ГмбХ» (далі — «Бауер») про надання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення з підстав неоднакового застосування норм матеріального права ч. 1 ст. 5 Конвенції.

Справа «Бауер»

У зазначеній справі «Бауер» звернулося з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного арбітражного центру Федеральної палати економіки Австрії від 1.09.2011 про стягнення боргу з ВАТ «Компанія« Райз ». Суди відмовили в задоволенні зазначеного клопотання.

Як встановили суди, боржник при арбітражному розгляді отримав текст позовної заяви, мав свого представника в арбітражному процесі і надавав свої заперечення. Разом з тим, 3.06.2011 (незадовго до слухання у справі, яке було призначено на 14.06.2011) представник боржника повідомив арбітра про те, що більше не представляє його інтереси. У зв'язку з цим 6.06.2011 арбітр в постанові по справі звернув увагу боржника в обов'язок брати участь у слуханні. Зазначена постанова була отримано боржником 7.06.2011.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення міжнародного арбітражу, апеляційний суд виходив з того, що стягувач не довів факту вручення боржнику повідомлення про обов'язкову участь у слуханні, призначеному на 14.06.2011. З такими висновками погодився Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі — ВССУ).

Переглядаючи цю справу, на підставі неоднакового застосування положень, ВСУ зазначив, що оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми міжнародного права, зокрема Конвенції, доведення факту неповідомлення боржника про арбітражний розгляд покладається саме на нього, як на особу, заперечує визнання іноземного рішення в території Україна, як це передбачено в п. ч.1ст.5 Конвенції.

Справа «SEA EMERALD SA»

У своїй постанові від 30.09.2015 по іншій справі, за клопотанням компанії «SEA EMERALD SA» про надання дозволу на примусове виконання рішення, прийнятого одноособовим арбітром в р .. Лондон, ВСУ зробив висновок про належність способу повідомлення боржника про арбітражний розгляд.

Так, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про надання дозволу на примусове виконання рішення одноосібного арбітра, ВССУ прийшов до висновку, що обмін кореспонденцією для направлення сторонам повідомлень з використанням електронної пошти, що є звичайною практикою лондонського арбітражу, є належним і допустимим доказом сповіщення боржника про арбітражний розгляд.

Разом з тим, ВСУ зазначив, що ВССУ не взяв до уваги те, що попередньо домовившись про спосіб вручення повідомлень, сторони в арбітражному застереженні не передбачили використання електронних документів і в договорі відсутні електронні адреси «SEA EMERALD SA» ИДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара », і направили справу на новий розгляд до цього суду. Таким чином, ВСУ дійшов висновку, що належним є тільки таким чином повідомлення, за яким існує домовленість сторін.

Після вступу в силу в березні 2015 змін до ЦПК щодо посилення ролі ВСУ, зазначені висновки ВСУ (щодо особливостей доведення належного повідомлення / неповідомлення боржника про арбітражний розгляд) є обов'язковими для судів, а його недотримання судом касаційної інстанції є підставою для перегляду судових рішень ВСУ.

Дата публикации: 29.11.15