Тиха революція в Ісландії. Мовчання світових ЗМІ

Саме тому показовий приклад Ісландії замовчується світовими ЗМІ, буквально ховається — тому що останнє, чого можновладці всього світу хотіли б, — це щоб приклад Ісландії став дійсно прикладом для інших країн. Але — все по порядку.

23 жовтня цього року в Ісландії пройшов референдум, на якому була прийнята нова Конституція. Цей референдум — завершальний акорд у боротьбі, яку вів народ Ісландії з 2008 р, коли ісландці несподівано дізналися, що в результаті фінансової кризи їхня країна — член Євросоюзу, між іншим, — в буквальному сенсі слова збанкрутувала.

Несподівано це було тому, що сталося після 5 років процвітання, забезпеченого «найефективнішою» неоліберальної економікою. Побудованої на тому, що в 2003 році всі банки країни були приватизовані, і з метою залучення іноземних інвесторів вони практикували онлайн-банкінг, який при мінімальних витратах дає відносно високу прибутковість.

І дійсно, ісландські банки залучили безліч дрібних британських і голландських інвесторів, і все йшло краще нікуди, і економіка (з неоліберальної точки зору) росла, цвіла і пахла. Але був, як водиться, один нюанс: чим більше залучалося інвестицій — тим швидше ріс і зовнішній борг банків. У 2003 році борг Ісландії дорівнював 200% ВНП, а в 2007 році становив уже 900%. Світова фінансова криза 2008 року став для «процвітаючою» економіки Ісландії смертельним ударом. Три головних ісландських банку: Landbanki, Kapthing і Glitnir -лопнулі і були націоналізовані, а крона втратила 85% вартості по відношенню до євро. І в кінці року Ісландія оголосила банкрутство.

І тут настав час згадати про те, що Ісландія — демократична країна. Але спочатку ісландці вирішили спертися на «звичайну» представницьку демократію. Через кілька місяців після краху банків ісландці вийшли на вулиці, протестуючи проти банкірів, які стали причиною кризи, і неосвічених політиків, які допустили його розвиток. Протести і заворушення, зрештою, змусили уряд піти у відставку.

Вибори пройшли в квітні 2009 року, за їх результатами до влади прийшла ліва коаліція, яка, з одного боку, відразу ж засудила неоліберальну економічну систему, але, з іншого боку, відразу ж здалася вимогам Світового банку та країн Євросоюзу погасити борги ісландських банків у загальній складності на три з половиною мільярди євро. Це означало, щоб кожен житель Ісландії протягом п'ятнадцяти років мав би щомісяця платити
100 євро — щоб погасити борги одних приватних осіб (власників банків) перед іншими приватними особами.

Це було вже занадто навіть для спокійних ісландців. І призвело до зовсім екстраординарної ходу подій. Ідея, що громадяни повинні платити за помилки приватних фінансистів, що ціла країна повинна бути обкладена даниною, щоб погасити приватні борги, виявилася настільки неприйнятна, що породила нову хвилю масових протестів. Які буквально змусили керівників Ісландії перейти на бік більшості населення. В результаті Президент Олафур Рагнар Грімссон відмовився ратифікувати вже прийнятий парламентом закон, який зробив би громадян Ісландії відповідальними за борги ісландських банкірів, і погодився провести референдум.

Пішла дуже характерна для «вільного світу» реакція «міжнародного співтовариства» — на Ісландію чинився безпрецедентний тиск. Великобританія і Голландія погрожували — у разі відмови від виплати боргів ісландських банків своїм громадянам — суворими економічними санкціями, аж до повної ізоляції Ісландії. МВФ погрожував позбавити країну будь-якої своєї допомоги. Британський уряд погрожувало заморозити заощадження і поточні рахунки ісландців. Але ісландці не піддалися тиску, а Президент Гріммсон висловився так: «Нам говорили, що якщо ми не приймемо умови міжнародного співтовариства, то станемо північною Кубою. Але якби ми погодилися, то стали б північним Гаїті ».

Референдум був проведений у березні 2010 р На ньому ісландці вирішили не повертати кошти іноземним кредиторам — Великобританії і Нідерландам — ​​93% брали участь проголосували проти виплати банківських боргів. МВФ негайно заморозив кредитування. Але ісландців вже було не зупинити. За підтримки громадян уряд ініціював цивільні і кримінальні розслідування щодо осіб, відповідальних за фінансову кризу. Інтерпол видав міжнародний ордер на арешт колишнього президента банку Kaupthing Сигурдуром Ейнарссон, а інші банкіри, також причетні до краху, втекли з країни.

Але й це було ще не все. Ісландці не зупинилися на досягнутому — було прийнято рішення прийняти нову Конституцію, яка звільнила б країну від влади міжнародних фінансів і віртуальних грошей. При цьому ісландці захотіли написати нову Конституцію самі, всі разом. І це вдалося! Проект Основного закону писали 950 простих громадян, обраних довільно (за лотерейної системі) членами Національної Асамблеї в 2010 р

Щоб доопрацювати нову Конституцію, народ Ісландії обрав (вже на виборах) Конституційна рада, до якого увійшли 25 громадян. Прості люди — рибалки, фермери, лікарі, домогосподарки — були обрані з числа 522 дорослих, які не належать до жодної політичної партії, кожного з яких рекомендували як мінімум 30 громадян.

І, як пише російський «демократичний» журналіст Павло Пряників в статті з характерною назвою «Кожна кухарка може написати Конституцію»: «Особливо підкреслимо, що ніхто в Ісландії не обурювався, що неможливо прочитати 522 біографії людини та їх політичних програми, а також розібратися в виборчому бюлетені, в який занесені прізвища такого величезного числа людей ».

Далі почалася доробка тексту Конституції і конституційних законів. Процитуємо того ж П.Прянікова: «Ну а далі Рада використовував систему краудсорсингу — доступу всіх людей до своєї роботи. Пропозиції громадян збиралися через «Фейсбук», «Твіттер» і навіть «Ютуб». Всього від простих ісландців надійшло 3600 коментарів до роботи Ради і 370 поправок до Конституції. Щотижня Рада публікував в інтернеті нові статті для громадського обговорення. Через два чи три тижні, після перегляду пропозицій від громадськості та експертів, Рада публікував фінальну версію статей, які потім обговорювалися ще раз. Крім того, члени Ради раз на тиждень записували розповідь про свою роботу і викладали його на «Ютуб», а їх засідання можна було дивитися в прямій трансляції в інтернеті. В кінці роботи всі 25 членів Ради проголосували за закінчення роботи над Основним законом. «Ми, люди Ісландії, бажаємо створити справедливе суспільство, де кожен з нас матиме рівне місце за загальним столом», — такими словами починається Конституція ».

У коментарях члени Конституційної ради визнають, що в перекладі на іноземні мови перша фраза Конституції звучить трохи кострубато, однак, на їхню думку, вона зрозуміла кожному ісландці і найкраще відображає прагнення створити рівні можливості для всіх. Згідно з проектом Конституції, природні ресурси острова знаходяться виключно в суспільній власності. Особливий інтерес викликає стаття під назвою «Відкрита інформація і правдивість», яка зобов'язує уряд тримати у відкритому доступі всі робочі документи, якщо вони не є державною таємницею. Також Конституція зобов'язує влади працювати на благо не тільки людини, але і Землі і біосфери. Окрема стаття закріплює права тварин.

У новаторському документі знайшлося місце і для вельми архаїчної норми, виключеної з більшості європейських Конституцій. Так, Євангелічно-лютеранська церква Ісландії зберігає державний статус.

Тут варто відзначити один істотний для подальшого розвитку подій нюанс. Конституційна рада за своїм складом виявився, як прийнято тепер говорити, «евросоціалістіческім». І не стільки тому, що більшість ісландців дотримуються лівих поглядів, скільки внаслідок досить-таки недалекоглядного і попросту дурного поведінки ісландських правих: раніше були при владі «Прогресивна партія» та «Партія Незалежності» закликали своїх прихильників бойкотувати вибори Конституційної ради і роботу над Конституцією, і їхні виборці так і вчинили. В результаті і в самій Раді, і в тексті нової Конституції вплив правих і консерваторів виявилося мінімально.

Таким чином, в результаті сукупної дії як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів більшість несподівано виявилося господарем становища — і в Конституційній раді, і серед учасників розробки Конституції, і серед голосуючих на референдумі. І результат настільки «перевершив очікування», що ось вже більше місяця провідні світові ЗМІ красномовно мовчать про підсумки ісландського всенародного референдуму 23 жовтня, на якому проект Конституції схвалили більше 80% ісландців при явці в 66%.

Ну, ви зрозуміли? Варто було допустити більшість до розробки та прийняття Конституції та конституційних законів, як замість приватизації як панацеї від усіх бід економіки «вийшла» націоналізація ресурсів, замість держтаємниці — відкритість, замість строго представницької демократії — елементи прямої демократії.

І не дай бог (з точки зору неоліберальних урядів всього світу) прикладом Ісландії підуть інші країни. Адже сьогодні ті ж рішення, що і Ісландії 2 роки тому, пропонуються іншим народам. Народу Греції кажуть, що приватизація їх державного сектора є єдиним рішенням. Те ж саме говорять італійцям, іспанцям і португальцям …

А що якщо вони візьмуть приклад ісландців? Страшно подумати …

А адже до цього йде! Багато наші туристи, яким заважають культурно відпочивати безперервно страйкуючі «європейські свині» (PIGS — поширене позначення чотирьох країн Євросоюзу, що знаходяться на межі банкрутства: Португалія (P), Італія (I), Греція (G), Іспанія (S)), звертають увагу, що на багатьох транспарантах чомусь часто згадується Ісландія. Але про ці дрібниці новинні програми також не згадують — їх цікавить головне — на яких умовах ці «свині» погодяться взяти милостиво пропонований позику для погашення боргів лопнули приватних банків.

Саме тому ви нічого не знали про ісландському референдумі — світові ЗМІ роблять вигляд, що нічого не сталося. Адже ЗМІ, як і уряду, як і парламенти, теж представляють інтереси правлячого класу, якому — в будь-якій країні — ой як невигідно, щоб більшість була допущена до керування.

Але для всіх тих, кому ближче інтереси більшості і кому небайдужа справжня демократія, ісландська історія — це урок. Організованого більшості.

Прямої демократії. Реального здійснення прав більшості. Народного законотворчості та народного самоврядування. Всього того, без чого справжня демократія неможлива в принципі.

PS Ісландія відкликала своє прохання про вступ до Євросоюзу, повідомляє AFP. Країна вперше подала заявку в 2009 році. Тоді за вступ до ЄС проголосувало 33 депутати, проти висловилися 28. Прем'єр-міністр країни Сігмюндюр Давид Гюннлёйгссон раніше заявляв, що в планах уряду Ісландії відкликати заяву, не уточнюючи часу проведення операції.

Газета «Суть часу»
Юлія Крижанская, Андрій Сверчков

Дата публикации: 05.07.15