ВСУ vs ВСУ або «справедливий суд» по-українськи

З прийняттям чергового закону спрямованого на збільшення довіри суспільства до судової системи в цілому, підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства, а саме Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» ВСУ отримав законне право двояко трактувати правові норми без наслідків для себе.

Це стало можливим завдяки безграмотності та теоретичної обмеженості, що не має нічого спільного з реальністю, юристів адміністрації Президента і їх консультантів що не дають собі звіт про реальний стан правової системи в Україні.

Справедливості заради варто відзначити, що і раніше ВСУ не відрізнявся стабільністю правових позицій приймаючи діаметрально протилежні рішення протягом декількох місяців, але різними палатами.

Тепер же ситуація кардинально змінилася і судді ВСУ отримали можливість безкарно приймати протилежні рішення трактуючи норми права, чим і непрімінулі скористатися. .

Так приймаючи постанови від 24.12.2014 у справі №6-201цс14 і від 13.05.2015 у справі №6-53цс15 судді ВСУ діаметрально протилежно протрактувати ст.23 Закону Укріани «Про іпотеку».

У першому випадку, судді однієї і тієї ж палати і практично тим же складом, прийшли до висновку про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо в період дії рішення про недійсність іпотечного договору предмет іпотеки був якимось чином відчужений третім особам, не дивлячись на те, що в подальшому рішення про недійсність договору іпотеки було скасовано.

У другому випадку, ВСУ вказав на збереження самої іпотеки і відповідно права іпотекодержателя звернути стягнення на іпотечне майно у разі якщо в період відсутності іпотеки об'єкт був відчужений третім особам, однак надалі рішення про недійсність іпотеки було скасовано.

До слова, обидва справи стосувалися однієї і тієї ж ситуації з одним і тим же договором іпотеки.

У самій же ст. 23 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відомості не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Для обґрунтування своєї позиції судді ВСУ послалися на ст. 204 ЦК України, а саме на презумпцію правомірності правочину. Тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена ​​законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однак настільки вільне трактування норм Цивільного кодексу та Закону України «Про іпотеку» досить спірно. На момент здійснення операції, іпотеки не існувало, і як прямо зазначено в законі не було будь-якої прихованої інформації про обтяження майна іпотекою. Таким чином ВСУ поставив під удар все право власності в Україні.

Раніше своєї бездумної позицією ВСУ дав можливість недобросовісним банкірам визнавати практично будь-який депозитний договір недійсним, посилаючись на відсутність ощадної книжки або наявність на квитанції не тієї (!!!) печатки. Про що ВСУ вказав у своїй постанові від 02.07.2014 у справі №6-96цс14.

Тепер же ВСУ дав можливість недобросовісним банкірам і шахраям будь-яких мастей відібрати у добросовісних набувачів майно, яке коли-небудь раніше було в іпотеці у кого б то не було. І при цьому строки позовної давності особливого значення не мають.

Якщо дотримуватися логіки ВСУ то у зв'язку з відмінною Конституційної реформи левова частка Законів, різних нормативних актів, призначень на сьогоднішній день не правомірна і взагалі тоді не зрозуміло якісь саме закони потрібно виконувати, а які є нелегітимними.

Основа будь-якої правової системи це передбачуваність правопріміненія норм законодавства, на що вже неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях Конституційний суд України.

Дана ситуація в черговий раз яскраво продемонструвала, що знання іноземних мов, наявність наукових звань або іноземне освіту далеко не основний аргумент дає право займатися законотворчістю. Фактично як сам Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» так і результат цього Закону призвів до того, що вищенаведені постанови ВСУ поставили сьогодні жирну крапку на всьому українському правосудді.

Фактично правові позиції ВСУ на сьогодні висловлюють виключно думку кількох осіб, при цьому не завжди вірне і досить швидко мінливий.

Я дуже сподіваюся, що судді нижчих інстанцій, які як показує практика, найчастіше приймають значно більш справедливі і законні рішення знайдуть у собі сили, не дивлячись ні на залякування з боку ТСК, ВККС і ВРЮ, дотримуватися прямих норм законодавства і приймати рішення керуючись виключно ними , здоровим глуздом і внутрішнім переконанням, а не як флюгер від подуву вітру, мінливими позиціями ВСУ.

Ростислав Кравець
Адвокат, старший партнер
Адвокатської компанії «Кравець і партнери» для ЮРЛІГА

Дата публикации: 23.05.15